Общие сведения

ДОМОН­ТИ (Домон­ти-Мошенсь­кі, Domontowie, Domontowie Moszeńscy) – князівсь­кий рід влас­но­го гер­ба, у XVІ – пер­шій поло­вині XVІI ст. зем­ле­влас­ни­ки Київсь­ко­го повіту Київсь­ко­го воє­вод­ства. Родо­ве гніз­до – село Мош­ни Київсь­ко­го повіту Київсь­ко­го воє­вод­ства (нині Чер­кась­ко­го рай­о­ну Чер­кась­кої області), з дру­гої поло­ви­ни XVI ст. володі­ли містеч­ком Домон­тів на півд­ні Київ­щи­ни (Zrodla dziejowe., t. 20. W., 1894, s. 70; Лянц­ко­рон­ский В. Г. Гильом Левас­сер-де-Боплан и его исто­ри­ко-гео­гра­фи­че­ские тру­ды отно­си­тель­но Южной Рос­сии: I. Опи­са­ние Укра­и­ны. II. Кар­ты Укра­и­ны. К., 1901, с. 10).

Мож­ли­во, що це потом­ки котро­гось з литовсь­ких дина­стій, від­тис­ну­тих Геди­мі­но­ви­ча­ми. За однією з вер­сій, рід мав спільне корін­ня з Ґед­рой­ця­ми і похо­див від литовсь­ко­го кня­зя Дов­мон­та. За іншою його зас­нов­ник Василь (Гри­горій) був сином кн. Федо­ра Семе­но­ви­ча Глинсь­ко­го і бра­том путив­льсь­ко­го (1495-1500), зго­дом чер­кась­ко­го (1506) наміс­ни­ка Бог­да­на, який емі­гру­вав до Вели­ко­го князів­ства Мос­ковсь­ко­го (1508). Одна­ко прав­до­по­доб­но, что Домон­ты с Глин­ски­ми име­ли связь толь­ко по жен­ской линии.

Воз­мож­но одна из вет­вей име­ла зем­ли воз­ле Логой­ска: по родо­вым леген­дам князь Гарайн Д. слу­жил у под­ляш­ско­го вое­во­ды В.Тышкевича око­ло 1567 года, кото­рый заве­щал кня­зю бояр­ский дво­рец (двор) Меду­ха­ва око­ло Лагой­ска.

Так­жет суще­ство­вал род Дов­монт-Сесиц­ких — литов­ский кня­же­ский род, не поль­зу­ю­щий­ся кня­же­ским титу­лом. Князь Гав­ри­ил Дов­мон­то­вич осно­вал в 1434 — 1444 годах местеч­ко Сеси­ки, от кото­ро­го потом­ки его при­ня­ли фами­лию. Род Сесиц­ких име­ет герб Гип­по­цен­тавр и вне­сен в VI и I части родо­слов­ной кни­ги.

Літе­ра­ту­ра:
Wolff J. Kniaziowie litewsko-ruscy od końca czternastego wieku. – Warszawa, 1895. – S. 51-54; Bobiński W. Województwo kijowskie w czasach Zygmunta III Wazy. Studium osadnictwa i stosunków własności ziemskiej. – Warszawa, 2000. – S. 199-200; Яко­вен­ко Н. Українсь­ка шлях­та з кін­ця XIV до сере­ди­ни XVII ст. Волинь і Цен­траль­на Украї­на. – Київ, 2008. – С. 364. А.Н.Нарбут. Гене­а­ло­гия Бело­рус­сии. Выпуск 4. М. 1996. 172 с.

Геральдика.

Нако­неч­ник стре­лы меж­ду дву­мя полу­ме­ся­ца­ми.
Domontowie h. Herb ich przedstawia grot od strzały utkwiony w dwóch księżycach, barkami do siebie zwróconych.
Домонты

Генеалогія та біограми.

І

князь Василь Домонт (1500),
пер­вый вид­ный пред­ста­ви­тель рода князь Васи­лий он жил меж­ду XV и XVI сто­ле­ти­я­ми и вла­дел Мош­на­ми. От пер­вой жены имел сына Васи­лия, от вто­рой Алё­ны Глин­ской — 2 доч­ки, вышли замуж за Яна Кел­бо­уз­ска­го и Миха­и­ла Гры­бу­но­ви­ча-Бай­бу­зу.
Інші володін­ня Глинсь­ких на Вор­склі відій­шли до сест­ри кня­зя Юрія, Огро­фе­ни. У 1638 р. мос­ковсь­ким послам було пред­став­ле­но ряд ста­рих доку­мен­тів, серед яких зна­чи­ли­ся: «Листъ судо­вый или заклад­ной кня­зя Юрья Глин­ска­го сест­ры Огро­фе­ны Бай­бу­зи­ны на Вор­склъ и Глин­щи­ну, писан в Чер­касѣхъ, лѣта 1537, мѣся­ца Мая въ 12 день, индик­та 10 (…) и запис­ка на имѣ­нье Глин­щи­на и Вор­склъ и иныхъ вот­ч­инъ отъ княж­ны Огро­фе­ны Васи­льев­ны Глин­ской, зем­лян­ки Чер­кас­кой, зятю ее Михай­лу Ива­но­ви­чю Гри­бу­но­ву подъ дачею лѣта 1550, Нояб­ря 12 дня, индик­та 8»111.
В описі Чер­кась­ко­го зам­ку 1552 р. вка­за­но, що «Михай­ло Гра­бу­но­вичъ маеть по жоне жъ, княжъне Домон­товне сели­що у Лебе­динѣ на полы зъ Яномъ Кель­бо­въскимъ, а дру­гое сели­що и горо­ди­ще за Дне­промъ у Сиве­ре на рецѣ Вор­ск­ле, на имя Глинско»112. Напевне, тестем Михай­ла Гра­бу­но­ви­ча (Гри­бу­но­ва) був князь Василь Домонт, земя­нин чер­кась­кий, зга­да­ний у тому ж описі без­по­се­ред­ньо перед свої­ми зятя­ми. Тещею ж Гри­бу­но­ви­ча, тоб­то дру­жи­ною кня­зя Домон­та, як вид­но з акта 1550 р., була княж­на Огро­фе­на Глинсь­ка, від якої він і отри­мав «Глинско»113.
На під­ставі цих даних Ю. Вольф виком­бі­ну­вав, що Огро­фе­на Васи­лів­на, доч­ка кня­зя Васи­ля-Гри­горія (так!) Федо­ро­ви­ча, була заміж­ня двічі: 1) за Бай­бу­зою; 2) за кня­зем Васи­лем Домон­том, від яко­го мала доч­ку, вида­ну за Михай­ла Гри­бу­но­ви­ча – також Бай­бу­зу (див. нижче)114! При цьо­му Вольф бук­валь­но сприй­няв інфор­ма­цію, наве­де­ну в актах 1537 й 1550 рр. Але слід вра­хо­ву­ва­ти, що вка­за­ні доку­мен­ти відо­мі не в ори­гі­на­лах і навіть не в копіях, а лише в корот­ких пере­ка­зах, вне­се­них до мос­ковсь­кої дипло­ма­тич­ної доку­мен­та­ції 1638 р. Нам видаєть­ся, що ці тек­сти містять дві помил­ки, піс­ля коре­гу­ван­ня яких усе «стає на свої міс­ця». А саме, в акті 1537 р. замість «Бай­бу­зи­ны» слід чита­ти «Бай­бу­зе» чи «Бай­бу­зине», а в акті 1550 р. замість «Васи­льев­ны» – «Васи­лье­вой», тоб­то тра­ди­цій­ну вказів­ку на ім’я чоло­віка, кня­зя Васи­ля Домон­та. На користь тако­го коре­гу­ван­ня існує, здаєть­ся, і пря­мий доказ. М. Є. Бич­ко­ва, з поси­лан­ням на руко­пис Г. О. Влась­є­ва, пише, що князь Юрій Гри­го­ро­вич «у трав­ні 1537 р. видав сест­ру заміж за кн. Оревського»115. Напевне, мова тут іде (зва­жа­ю­чи на дату) про той самий акт Огро­фе­ни, сест­ри кня­зя Юрія Глинсь­ко­го, від 12 трав­ня 1537 р. А якщо так, то Огро­фе­на (про якусь іншу її сест­ру нічо­го не зга­дуєть­ся) у гра­мо­ті фігу­ру­ва­ла не як «Бай­бу­зи­на», а була пря­мо назва­на дру­жи­ною кня­зя Оревсь­ко­го. Остан­ньо­го і слід ото­тож­ни­ти з Васи­лем Домон­том. У тако­му разі він мав похо­ди­ти з роду князів Дру­ць­ких-Горсь­ких: ті були влас­ни­ка­ми Оревсь­ко­го маєт­ку (суч. Ара­ва у кіль­кох км на пів­день від Дру­ць­ка, в Біло­русі), від яко­го вдо­ва одно­го з Горсь­ких у 1541 р. зветь­ся кня­ги­нею Оревською116.
Таким чином, слід гада­ти, у 1537 р. княж­на Огро­фе­на Гри­горів­на Глинсь­ка заста­ви­ла Глин­щи­ну комусь із Бай­буз, а у 1550 р. – оста­точ­но запи­са­ла її своє­му зятю. Остан-ній, шля­хет­ний Михай­ло Гри­бу­но­вич Бай­бу­за, 28 січ­ня 1578 р. за при­вілеєм коро­ля Сте­фа­на Баторія отри­мав у вічне володін­ня ще й «въ ста­ро­ствѣ нашимъ Чер­ка­съким и Канев­скимъ пусты­ню ку оса­жа­ню люд­ми, назва­ную реку Сулу, реку Удай и реку Соло­ни­цу, з речъ­ка­ми и озе­ра­ми, почавъши с конъ­ца, горою Сулы от Сня­ти­на, рубе­жа мос­ков­ско­го, ажъ вниз до устя Днепра»117. Втім, уже через п’ять років ці зем­лі фак­тич­но захо­пи­ли князі Виш­не­ве­ць­кі, роз­по­чав­ши ство­рен­ня влас­но­го князів­ства на ліво­бе­ре­ж­жі – відо­мої «Виш­не­веч­чи­ни».

1-й брак: Ири­на
2-й брак: кнж. Огро­фе­ни Гри­горів­на Глинсь­ка (1537)

Ком­мен­та­рии:
111 Двор­цо­вые раз­ря­ды. Санкт-Петер­бург, 1851. Т. II. Стб. 900.
112 Архив Юго-Запад­ной Рос­сии. Киев, 1886. Ч. VII. Т. I. С. 90 (тут помил­ко­во над­ру­ко­ва­но «Скве­ре» замість «Сиве­ре», як у руко­писі, див.: Руси­на О. Сіверсь­ка зем­ля… С. 46, прим. 63).
113 Н. Яко­вен­ко без­під­став­но вва­жає князів Домон­тів пред­став­ни­ка­ми тієї ж лінії Глинсь­ких. Зокре­ма, в її схе­мі фігу­рує «Василь (Гри­горій) Федо­ро­вич Домонт Кіятів (зг. 1500)» (Яко­вен­ко Н. Українсь­ка шлях­та з кін­ця XIV – до сере­ди­ни XVII століт­тя. Київ, 2008. С. 364). Оче­вид­но, така осо­ба ском­бі­но­ва­на з двох князів, які у Ю. Воль­фа фігу­ру­ють окре­мо: Василь-Гри­горій Федо­ро­вич Глинсь­кий (теж резуль­тат помил­ки – Василь був стар­шим сином Федо­ра Семе­но­ви­ча, а Гри­горій – молод­шим Федо­ра Іва­но­ви­ча) та «князь Василь Домонт Рятов (Rjatow), котро­го рід впи­са­но до пом’янника Київсь­ко­го поряд родів інших князів, що жили близь­ко 1500 р.» (Wolff J. Kniaziowie litewsko-ruscy… S. 52, 87). Дже­ре­лом Воль­фа був опис пом’янника Києво-Мико­лаївсь­ко­го мона­сти­ря, куди було впи­са­но «Родъ кня­зя Васи­лія Домон­тов Рятовъ» (Восто­ков А. Опи­са­ние рус­ских и сло­вен­ских руко­пи­сей Румян­цев­ско­го музе­ума. Санкт-Петер­бург, 1842. С. 579). Що тут озна­чає загад­ко­ве «Рятовъ», ска­за­ти немож­ли­во.
114 Wolff J. Kniaziowie litewsko-ruscy… S. 52, 87, 92 (таб­ли­ця).
115 Быч­ко­ва М. Е. Родо­сло­вие Глин­ских… С. 297, поси­лан­ня: ЛОИИ. Ф. 180. Кн. 153. Л. 14 об. (фонд Г. О. Влась­є­ва).
116 Wolff J. Kniaziowie litewsko-ruscy… S. 138, przyp. 1, 20, s. 341. У відо­мих родо­во­дах князів Горсь­ких Василь Оревсь­кий (Домонт) від­сут­ній. Але вар­то зазна­чи­ти, що відо­мо­сті про шлюб княж­ни Глинсь­кої з кня­зем Оревсь­ким запо­зи­чені з руко­пи­су Г. О. Влась­є­ва, який під­го­ту­вав до видан­ня саме матеріа­ли з гене­а­ло­гії князів Дру­ць­ких: посмерт­но була опуб­лі­ко­ва­на лише пер­ша части­на цієї робо­ти, а пла­ни про­до­в­жен­ня, в т. ч. про лінію Горсь­ких, так і зали­ши­ли­ся нере­алі­зо­ва­ни­ми (Вла­сьев Г. А. Потом­ство Рюри­ка. Мате­ри­а­лы для состав­ле­ния родо­сло­вий. Пет­ро­град, 1918. Т. 2. Кня­зья Вла­ди­ми­ро-Волын­ские. Вып. 1 (без титуль­но­го арку­ша). С. [1], III-IV).
117 Мате­ри­а­лы по исто­рии зем­ле­вла­де­ния кня­зей Виш­не­вец­ких в Лево­бе­реж­ной Укра­ине / Сооб­щил Ф. Д. Нико­лай­чик // Чте­ния в Исто­ри­че­ском обще­стве Несто­ра лето­пис­ца. Киев, 1900. Кн. XIV. Отдел III. С. 86

ІІ
князь Василь Васильевич Домонт (1552)

1535 р. – «Домон­то­ве село та Мош­ни здав­на на замок вози­ли і воду носи­ли по тиж­ню, рік від року ту служ­бу на замок слу­жи­ли».
имел сына Гри­го­рия и доч­ку Авдо­тью.
~ ……. …….. ………..

Михайло Васильович
княжна ……… Василівна Домонтівна (1552)

У описі Чер­кась­ко­го зам­ку 1552 р. вка­за­но, що «Михай­ло Гра­бу­но­вичъ маеть по жоне жъ, княжъне Домон­товне (…) сели­що и горо­ди­ще за Дне­промъ у Сиве­ре на рец Вор­ск­ле, на имя Глинско»51. Напевне, тестем Михай­ла Гра­бу­но­ви­ча (Гри­бу­но­ва) був князь Василь Домонт, земя­нин чер­кась­кий, зга­да­ний у тому ж описі без­по­се­ред­ньо перед свої­ми зятя­ми. Тещею ж Гри­бу­но­ви­ча, тоб­то дру­жи­ною кня­зя Домон­та, як вид­но з акта 1550 р., була княж­на Огро­фе­на Глинсь­ка, від якої він і отри­мав «Глин­ско».
~ Михай­ло Іва­но­вич Гри­бу­но­вич Бай­бу­за.

княжна ………… ………….. Домонтівна († після 1552)

Лебе­дин на верхів’ях рч. Турії нале­жав з XV в. до кн. Глинсь­ких, потім перей­шов до зятя кн. Довмонта[Так зазна­чив Е. Рулі­ковсь­кий у Sł. Geogr. V. 642, инак­ше Wolff, Kn. с. 89.], далі до його зятів Кел­бовсь­ко­го та Гри­бу­но­ви­ча Бай­бу­зи: їх як-раз зазна­чає люст­ра­ція, пере­ра­хо­ву­ю­чи ухо­ди чер­кась­кі — „Янъ Кел­бов­скій… Михай­ло Гра­бу­но­вичъ… по жонѣ княж­ни Домон­товне въ поса­зе ее сели­ще у Лебе­динѣ на полы“ (Арх. VII, І, с. 90), так само зазна­чив цю систе­му спад­щи­ни Мих. Кел­бовсь­кий у своїм позві, внук Геле­ни з Глинсь­ких Бази­ло­вої Домон­то­вої (Źr. dz. XXI, 270).
В 1613—18 рр. спад­коєм­ці вели між собою судо­ві спра­ви з при­во­ду поді­лу спад­щи­ни і роби­ли наско­ки (Źr. dz. XXI, 184, 247, 270). Кири­лів на верхів’ях р. Оль­шан­ки зга­дуєть­ся в звяз­ку з Лебе­ди­ним, у судо­вих спра­вах з при­во­ду Лебе­ди­на спад­коєм­ці зазна­ча­ли теж і Кири­лів (Źr. dz. XXI, 247, 270).
~ Ян Кел­бовсь­кий

ІІІ
Григорий Васильевич Домонт Мошенський (1585, † бл.1598)

вла­дел име­ни­я­ми Мош­ны, Паву­ко­ви­ча­ми, Домон­тов (после про­дал в 1591г) дво­ра­ми в Кие­ве и Чер­ка­сах.
Гри­горій одру­жи­вся з Полонією Тишан­кою Биковсь­кою і 1585 р. пере­дав їй у влас­ність «маєток свій влас­ний бать­ківсь­кий Доман­то­ви­чі з людь­ми». Доман­тів­щи­на тоді вклю­ча­ла Золо­то­но­шу, Піща­ну, Анти­пів­ку, Мош­ни, Лебе­дин. Мош­ны он про­дал кня­зям Виш­ня­вец­ким. Осталь­ные его име­ния пере­шли Апо­ли­на­рии Тышан­ки Быков­ской, она про­да­ла их кня­зю Виш­нев­ско­му 1640 г. После это­го про род Д. отсут­ству­ет. Послед­ний вла­дел Домон­та­ми, Мош­ной, Пау­ко­ви­ча­ми, тре­мя дво­ра­ми в Кие­ве и тре­мя дво­ра­ми в Чер­кас­сах. Он, его вдо­ва и его сест­ра в основ­ном рас­про­да­ли свои име­ния кн. Виш­не­вец­ким. Послед­нее упо­ми­на­ние о них в 1640 г.
Василь Васи­льо­вич Домонт-Глинсь­кий († піс­ля 1555) зали­шив по собі сина Гри­горія (Юрія) і двох дочок, з яких стар­ша N († до 1552) вий­ш­ла заміж за Михай­ла Іва­но­ви­ча Гри­бу­но­ви­ча-Бай­бу­зу, а молод­ша Овдо­тя, або Неви­да­на († 1608) – за Михай­ла Лас­ка. Влас­ник Мошен, Домон­то­ва і Золо­то­но­ші Гри­горій (Юрій) Домонт-Мошенсь­кий († бл. 1598) у шлю­бі з Апо­лонією, доч­кою київсь­ко­го підвоє­во­ди Федо­ра Тиші, наро­див єди­ну спад­коє­ми­цю N, яка побра­ла­ся з N Олек­ши­чем і, зали­шив­ши по собі кіль­кох дітей, помер­ла.
В 1613—18 рр. спад­коєм­ці вели між собою судо­ві спра­ви з при­во­ду поді­лу спад­щи­ни і роби­ли наско­ки (Źr. dz. XXI, 184, 247, 270). Кири­лів на верхів’ях р. Оль­шан­ки зга­дуєть­ся в звяз­ку з Лебе­ди­ним, у судо­вих спра­вах з при­во­ду Лебе­ди­на спад­коєм­ці зазна­ча­ли теж і Кири­лів (Źr. dz. XXI, 247, 270).1616 р. Зла­то­польсь­кий (за дору­чен­ням чер­кась­ко­го ста­ро­сти Я.Острозького) подав позов на Полонію Домонт про неза­конне володін­ня селя­на­ми, що ніби­то нале­жа­ли до Чер­кась­ко­го ста­ро­ства. 1635 р. корон­но­му страж­ни­ку С.Лащеві нака­за­но відібра­ти королівсь­кі маєт­ки від П.Домонт. Ста­ра кня­ги­ня, взяв­ши з собою пра­вну­ку Марію Олек­сич­ну, втек­ла до Чер­кас на чов­ні під опіку кня­зя Виш­не­ве­ць­ко­го. Лящ володів Домон­то­вим 4 роки, 1639 р. зброй­ний загін на чолі з кня­зем Виш­не­ве­ць­ким повер­нув Домон­тів кня­гині. Про­те наступ­но­го ж року купив його у неї за 666 зло­тих. Він нама­гав­ся пока­то­ли­чи­ти насе­лен­ня. Про­те насе­лен­ня про­до­в­жу­ва­ло збері­га­ти пра­во­слав­ну віру. На моги­лі Дов­мон­та дов­гий час збері­га­лась кап­ли­ця та 6-мет­ро­вий хрест. у своїм позві, внук Геле­ни з Глинсь­ких Бази­ло­вої Домон­то­вої (Źr. dz. XXI, 270).
Гри­го­рий, про­дал Домон­тов м-ко, в 1591 г., Миха­и­лу Лас­ко (Lascowi), а от него оно опять пере­хо­дит из рук в руки, пока не доста­лось в поло­вине XVIII в. Евста­фию Потоц­ко­му.).
Днев­ник Эри­ха Ляс­со­ты из Стеб­ле­ва: До места, где впа­да­ет в Днепр река Рось с пра­вой сто­ро­ны (2 мили). Домон­тов — горо­док и замок на левой сто­роне Дне­пра в рас­сто­я­нии одной мили от бере­га, при­над­ле­жа­щей кня­зю Домон­ту.
По сло­вам люст­ра­ций 1616 и 1631 гг. Домон­то­вым вла­де­ла вдо­ва кн. Гри­го­рия, кня­ги­ня Поло­ния Тышан­ка Домон­то­вая (Арх. юго-зап. Рос. ч. VII, т. I, стр. 315, 367)).
~ Апо­лонія Федорів­на Тишанка-Биковська.(1585, 1631)

Овдотя-Невидана Василівна († 1608)

~ Михай­ло Лас­ко.

IV
………… Григорівна Домонтівна (початок XVII ст.)

Напри­кін­ці ХVI ст. Пісо­чен зга­дуєть­ся вже як Піща­на або Піщане, при­ватне містеч­ко кня­зя Гри­горія Васи­льо­ви­ча Домонт Мошенсь­ко­го. В той час містеч­ка Домон­тів, Піща­на і Золо­то­но­ша скла­да­ли т. зв. «Домон­тів­щи­ну» – при­ватне володін­ня князів Домон­тів. У посаг за князів­ною Домонт вона пере­хо­дить до київсь­ко­го зем’янина-шляхтича Олек­шич-Ґера­новсь­ко­го, а потім до його сина – Богу­фа­ла. У 1635 р. страж­ник корон­ний Самій­ло Лащ Тучапсь­кий вчи­нив наїзд на містеч­ка Домон­тів, Піща­ну і Золо­то­но­шу та захо­пив їх. Ста­ра кня­ги­ня Апол­лонія Домонт, схо­пив­ши пра­внуч­ку, лед­ве встиг­ла втек­ти до Чер­кас під опіку кня­зя Костян­ти­на Кори­бут Виш­не­ве­ць­ко­го. Чоти­ри роки вона всю­ди шука­ла допо­мо­ги. Зре­штою, в 1638 р. могут­ній князь Яре­ма Виш­не­ве­ць­кий надав їй тисяч­ний загін своєї при­ват­ної армії. Блис­ка­вич­ним уда­ром був захопле­ний замо­чок в Домон­то­ві, а потім від­би­ті містеч­ка Піща­на і Золо­то­но­ша. У 1640 р. кня­ги­ня про­дає «Домон­тів­щи­ну» кня­зю Яре­мі Виш­не­ве­ць­ко­му, оче­вид­но, не споді­ва­ю­чись її утри­ма­ти.
Князь Яре­ма під­твер­джує свої пра­ва на ці зем­лі, що були надані ще його дідам та пра­ді­дам. Однак все таки при­хо­дить­ся вели­ку части­ну своїх володінь заби­ра­ти збройно(кгвалтом). В цих війсь­ко­вих діях на ліво­бе­ре­ж­жі по від­во­ю­ван­ню своїх та захоплен­ню чужих тери­торій істо­ри­ки виді­ля­ють шість ета­пів. В верес­ні 1635 року, озброїв­ши 1000 чоло­вік поси­лає їх на захоплен­ня добр у страж­ни­ка корон­но­го, ста­ро­сти овру­ць­ко­го та канівсь­ко­го Самуї­ла Лаща. Коман­ди­ром цієї хоруг­ви були бра­ти Олек­сандр та Богу­фал Олек­ши­чі Кге­ра­новсь­кі, і як не див­но кня­ги­ня Полонія Домон­тів­на, вдо­ва кня­зя Гри­горія Домон­то­ва. Були захоплені «…кгвал­томъ съ зна­ка­ми воен­ны­ми, съ рот­містра­ми надъ хоруг­вя­ми, съ стрель­бою огни­стою….» город­ки Домон­тов, Піщане, Золо­то­но­ша.
~ ……….. ………… Олек­шич-Ґера­новсь­кий.

Print Friendly, PDF & Email