Intro

I. Общие све­де­ния и про­ис­хож­де­ние рода.

Ружинсь­кi (Рого­ви­ць­кі, Нари­мун­то­ви­чі-Ружинсь­кі) – князівсь­кий рід влас­но­го гер­ба, пред­став­ни­ки яко­го, за фаміль­ною леген­дою, похо­ди­ли від турівсь­ко­го і пінсь­ко­го кн. Нари­мун­та Геди­мі­но­ви­ча; зем­ле­влас­ни­ки Київсь­ко­го воє­вод­ства і Волинсь­ко­го воє­вод­ства Речі Поспо­ли­тої. Родо­ве гніз­до Р. – с. Ружин (нині село Турійсь­ко­го р-ну Волин. обл.) під м. Ковель, родо­на­чаль­ник – Іван, князь Ружинсь­кий і Рого­ви­ць­кий (п. піс­ля 1486).1

Діяль­ність пер­шо­го з відо­мих пред­став­ни­ків роду кня­зя Іва­на Ружинсь­ко­го мож­на від­не­сти до сере­ди­ни — дру­гої поло­ви­ни XV ст. Ружин та інші зем­лі він або його бать­ко міг отри­ма­ти від Свид­ри­гай­ла Оль­гер­до­ви­ча. Упро­до­вж 16–17 ст. біль­шість пред­став­ни­ків цьо­го роз­га­лу­же­но­го кла­ну були дріб­ни­ми зем­ле­влас­ни­ка­ми Воло­ди­мирсь­ко­го пов. Волин. воє­вод­ства, які буду­ва­ли свою кар’єру та здо­бу­ва­ли матеріаль­ні стат­ки служ­бою при маг­натсь­ких і пансь­ких дво­рах.

Щодо поход­жен­ня князів Ружинсь­ких існує пев­на дис­кусій­нiсть. Біль­шість дослід­ни­ків вва­жає їх нащад­ка­ми Нари­мун­та Геди­мі­но­ви­ча.2 Б.Папроцький вва­жав ix нащад­ка­ми Олек­сандра Коря­то­ви­ча (284, s.847). С.Окольський виво­див цю роди­ну від Олек­сандра Нари­мун­то­ви­ча (280, р.651,653). Ю.Вольф вагав­ся кому від­да­ти пере­ва­гу (2112, s.413-419). Родин­на тра­ди­ція князів Ружинсь­ких не збе­ре­гла­ся, прав­да у XVII ст. окре­мі з них писа­ли­ся як Нари­мун­то­ви­чі-Ружинсь­кі. Вер­сія С.Окольського прий­ня­та біль­шістю польсь­ких дослід­ни­ків, почи­на­ю­чи з Т.Нарбута. Нари­мун­то­ви­ча­ми вва­жає Ружинсь­ких і Н.Яковенко (1700, с.282-283). Ми прий­має­мо вер­сію С.Окольського і вва­жає­мо, що за віком, розта­шу­ван­ням володінь і політич­ній орієн­та­ції князь Іван Ружинсь­кий скорі­ше міг бути нащад­ком Олек­сандра Нари­мун­то­ви­ча (його пра­вну­ком) ніж нащад­ком Олек­сандра Коря­то­ви­ча, хоча повністю усві­дом­лює­мо дис­кусій­ність цієї про­бле­ми.

Хоча, сво­го часу, Б. Папро­ць­кий нази­вав їхнім пред­ком Олек­сандра Коріа­то­ви­ча: “Koryat syn piąty Gedyminów, od którego … dom Rożyńskich”,3 пода­ю­чи при цьо­му зоб­ра­жен­ня родо­во­го гер­ба Ружинсь­ких, який мав вигляд подвій­ної пере­хре­ще­ної на кін­цях стрі­ли, що лежить в стовп. Ана­ло­гіч­ні відо­мо­сті про герб наяв­ні також в піз­ні­ших річ­поспо­литсь­ких гер­бов­ни­ках – Окольсь­ко­го,4 Коя­ло­ви­ча5 та Нєсє­ць­ко­го.6 Остан­ній подає також забарв­лен­ня гер­ба: поля – в бла­кит­ний, фігу­ри – в золо­тий кольо­ри. Коя­ло­вич вка­зує на ще одну видоз­мі­ну кня­жо­го гер­ба, яка відріз­няєть­ся від вище опи­са­ної лише тим, що замість дозе­мої лініїзна­ку зоб­ра­же­но стрі­лу вістрям вго­ру.7

Сфра­гі­стич­ні пам’ятки при­но­сять нам відо­мо­сті про гераль­ди­ку Ружинсь­ких з почат­ку XVI ст., і вони дещо відріз­ня­ють­ся від тієї інфор­ма­ції, яку пода­ють річ­поспо­литсь­кі гер­бов­ни­ки. Так, нанай­дав­ні­шій відо­мій на сьо­год­ні кня­жій печат­ці Михай­ла Іва­но­ви­ча кня­зя Ружинсь­ко­го і Рого­ви­ць­ко­го з 1504–1517 рр., круг­лої фор­ми роз­міром 22 мм, зоб­ра­же­но знак у вигляді подвій­ної пере­хре­ще­ної на доліш­ніх кін­цях стрі­ли в стовп.8 На одній з най­дав­ні­ших відо­мих на сьо­год­ні печа­ток князів Коре­ць­ких, родо­від яких тра­ди­цій­но пов’язують з Нари­мун­том Гедиміновичем66,9 при­сут­нє зоб­ра­жен­ня подіб­но­го зна­ку у вигляді роз­двоє­ної здо­лу стрі­ли вістрям вго­ру (печат­ка Богу­ша Євфи­мія Федо­ро­ви­ча Коре­ць­ко­го від 1547 р.).10 Слід зазна­чи­ти, що гер­бом з зоб­ра­жен­ням стрі­ло­подіб­но­го зна­ку у цей час кори­сту­ва­ли­ся й інші Нари­мун­то­ви­чі — князі Дольсь­кі.

Print Friendly, PDF & Email
  1. Літе­ра­ту­ра: Wolff J. Kniaziowie litewsko-ruscy od końca czternastego wieku. Warszawa, 1895; Bobiński W. Województwo kijowskie w czasach Zygmunta III Wazy: Studium osadnictwa i stosunków własności ziemskiej. Warszawa, 2000; Litwin H. Napływ szlachty polskiej na Ukrainę 1569–1648. Warszawa, 2000; Гера­си­мен­ко В. Родо­від князів Ружинсь­ких. В кн.: Гене­а­ло­гіч­ні запис­ки Українсь­ко­го гераль­дич­но­го това­ри­ства у Льво­ві, вип. 3. Біла Церк­ва, 2002; Urzędnicy województw kijowskiego i czerniechowskiego XV–XVIII wieku: Spisy. Kórnik, 2002; Вой­то­вич Л. Кня­жа доба на Русі: Порт­ре­ти еліти. Біла Церк­ва, 2006; Mazur K. W stronę integracji z Koroną: Sejmiki Wołynia i Ukrainy w latach 1569–1648. Warszawa, 2006; Дов­би­щен­ко М.В. Волинсь­ка шлях­та у релі­гій­них рухах кін­ця XVI – пер­шої поло­ви­ни XVII ст. К., 2008; Одно­ро­жен­ко О. Князівсь­ка гераль­ди­ка Волині сере­ди­ни XIV – XVIII ст. Х., 2008; Яко­вен­ко Н. Українсь­ка шлях­та з кін­ця XIV до сере­ди­ни XVII ст. (Волинь і Цен­траль­на Украї­на). К., 2008; Олег Одно­ро­жен­ко. До iсторiї українсь­кої гене­а­ло­гiї та гераль­ди­ки: кня­жi роди XIV–ХVII ст.; Олег Одно­ро­жен­ко. Русь­кi родо­вi гер­би ХІV-ХVІ ст. як гене­а­ло­гiчне дже­ре­ло. []
  2. Wolff J. Kniaziowie litewsko-ruscy do końca czternastego wieku.– S. 413; Яко­вен­ко Н. Українсь­ка шлях­та з кін­ця ХІV до сере­ди­ни ХVІІ ст. (Волинь і Цен­траль­на Украї­на). – С. 282–283; Вой­то­вич Л. Князівсь­кі дина­стії Схід­ної Євро­пи (кіне­ць ІХ – поча­ток XVІ ст.). – С. 303. []
  3. Paprocki B. Gniazdo cnoty skąd herby rycerstwa sławnego Krόlestwa Polskiego, Wielkiego Księstwa Litewskiego, Ruskiego y inszych panstw początek swoy maia. – Krakόw, 1578. – S. 1145; Paprocki B. Herby rycerstwa polskiego. – Krakόw, 1858. – S. 835. []
  4. Okolski S. Orbis Polonus. – Cracoviae, 1643. – T. IІ. – S. 649. []
  5. Kojałowicz W. Herbarz rycerstwa Wielkiego Księstwa Litewskiego. – Krakόw, 1897. – S. 266-267. []
  6. Niesiecki K. Herbarz Polski. – Lipsk, 1841. – Т. VIIІ. – S. 167–168. []
  7. Kojałowicz W. Herbarz rycerstwa Wielkiego Księstwa Litewskiego. – S. 266. []
  8. AGAD. – Perg. 4791; BCz. – Perg. 588. []
  9. Wolff J. Kniaziowie litewsko-ruscy od końca czternastego wieku. — Warszawa,1895. — S. 172; Вой­то­вич Л. Князівсь­кі дина­стії Схід­ної Євро­пи. — С. 300-301. []
  10. АРК, Archiwum Książąt Sanguszków w Sławucie, Teka VI, Plik 62; BCz, Perg. 878. []