Intro

Герб Курцевичей. Источник: Juliusz Ostrowski, Księga herbowa rodów polskich. Warszawa 1897
Герб Кур­це­ви­чей.

Общие сведения и происхождение рода.

КУР­ЦЕ­ВИ­ЧІ (Кур­це­ви­чі-Бурем­льсь­кі, Кур­це­ви­чі-Були­ги, Коріа­то­ви­чі-Кур­це­ви­чі)1 – кня­же­ский род, вос­хо­дя­щий, по родо­слов­но­му пре­да­нию, к кня­зю
Кори­а­ту-Миха­и­лу Геди­ми­но­ви­чу (1301 —1357), —отсю­да упо­треб­ля­ю­ще­е­ся с XVII в. родо­вое про­звание «Кори­а­то­ви­чи». Но боль­шин­ство поль­ских гене­а­ло­гов кон­ца XIX—начала XX вв. счи­та­ют
их потом­ка­ми дру­го­го сына Геди­ми­на — Нари­мон­та, кня­зя Пин­ско­го2.
Пер­вым доку­мен­таль­но извест­ным пред­ком этой семьи сле­ду­ет при­знать кня­зя Кон­стан­ти­на, по про­зви­щу Курч, вла­дель­ца Бурем­ля на Волы­ни, от кото­ро­го и ведет­ся родо­слов­ное дре­во3.

Щод­жен­ня князів Бурем­льсь­ких та їх молод­шо­го від­га­лу­жен­ня – князів Кур­це­ви­чів — у істо­ри­ків, які вив­ча­ли про­бле­ми литовсь­ко-русь­кої князівсь­кої гене­а­ло­гії доби серед­ньо­віч­чя, немає одно­стай­но­сті. Сво­го часу Ю.Вольф зро­бив при­пу­щен­ня про поход­жен­ня князів на Бурем­лю від Нари­мун­та-Глі­ба Геди­мі­но­ви­ча кня­зя Пинсь­ко­го.4 Ана­ло­гіч­ної дум­ки дотри­муєть­ся також Н.Яковенко.5 Нато­мість Л.Войтович волів виво­ди­ти поход­жен­ня Бурем­льсь­ких та Кур­це­ви­чів від Костян­ти­на Коріа­то­ви­ча, кня­зя і гос­по­да­ря Подільсь­кої зем­лі.6 Муси­мо зазна­чи­ти, що гене­а­ло­гіч­ні відо­мо­сті, які пере­бу­ва­ють сьо­год­ні в руках істо­ри­ків, не дають достат­ніх під­став для оста­точ­них вис­нов­ків. У свою чер­гу, гераль­дич­ний матеріал також не може зара­ди­ти в розв’язанні даної про­бле­ми: гер­би князів Бурем­льсь­ких та Кур­це­ви­чів не мають жод­ної подіб­но­сті ні з гер­ботво­рен­ням кня­жих родів Коре­ць­ких та Ружинсь­ких,7 гене­а­ло­гія яких без­за­сте­реж­но виво­дить­ся від Нари­мун­та Геди­мі­но­ви­ча,8 ні з гераль­дич­ною спад­щи­ною Коріа­то­ви­чів.9

Михай­ло Костян­ти­но­вич Кур­це­вич, князь Оль­шансь­кий і Бурем­льсь­кий, (р. н. невід. – п. бл. 1452) – був 1446–51 воло­ди­мирсь­ким ста­ро­стою (див. Ста­ро­ство), 1452 отри­мав при­вілей коро­ля польс. і вел. кн. литов. Кази­ми­ра IV Ягел­лон­чи­ка на Буремль (Боре­мель, нині село Деми­дівсь­ко­го р-ну Рів­нен. обл.) та ряд ін. сіл у Луць­ко­му пов. Волинсь­кої зем­лі. Мав двох синів – Федо­ра та Васи­ля, князів на Бурем­ля та Липов­ця.10 Від стар­шо­го з них бере свій поча­ток рід князів Бурем­льсь­ких (Кур­це­ви­чів-Бурем­льсь­ких), від молод­шо­го – князів Кур­це­ви­чів (Кур­це­ви­чів-Булиг). Оби­д­ва роди володі­ли на Волині маєт­ком із декіль­кох сіл на р. Слонів­ці.

Його стар­ший син – Федір Михай­ло­вич (р. н. невід. – п. піс­ля 1464), успад­ку­вав­ши Буремль, запо­чат­ку­вав гіл­ку, пред­став­ни­ки якої від назви бать­ків­щи­ни поча­ли писа­ти­ся Кур­це­ви­ча­ми-Бурем­льсь­ки­ми (Буремсь­ки­ми). Остан­нім пред­став­ни­ком цієї гіл­ки був Андрій Андрій­о­вич К.-Буремльський, який помер 1619 у 19-літ­ньо­му віці.

Ону­ки молод­шо­го Михай­ло­ва сина – Васи­ля Михай­ло­ви­ча – в 1-й пол. 16 ст. запо­чат­ку­ва­ли ще дві гіл­ки. Їх зас­нов­ни­ка­ми були королів. рот­містр Василь Іва­но­вич К.-Булига (р. н. невід. – п. 1555) та воло­ди­мирсь­кий повіто­вий суд­дя Михай­ло Іва­но­вич (р. н. невід. – п. піс­ля 1583). Нащад­ки обох братів у 2-й пол. 16 – на поч. 17 ст. були на служ­бі в пред­став­ни­ків потуж­но­го князівсь­ко­го роду Острозь­ких. Так, син Васи­ля – Дмит­ро Васи­льо­вич (р. н. невід. – п. 1596) – був біло­цер­ківсь­ким, а онук – Іван Дмит­ро­вич – чер­кас. і біло­цер­ківсь­ким під­ста­ро­стою кн. Яну­ша Острозь­ко­го. Бать­ко кня­зя Яну­ша – Василь-Костян­тин Острозь­кий – та брат – Костян­тин, які в різ­ний час обій­ма­ли уряд воло­ди­мирсь­ко­го ста­ро­сти, а отже, на влас­ний роз­суд фор­му­ва­ли штат місц. гродсь­ко­го суду з чис­ла своїх слуг та клієн­тів, при­зна­ча­ли на клю­чо­ві міс­ця в ньо­му дітей Михай­ла Іва­но­ви­ча К.: Олек­сандра (р. н. невід. – п. піс­ля 1585; під­ста­ро­ста 1578–85), Костян­ти­на (р. н. невід. – п. 1586; під­ста­ро­ста 1581–83, писар 1584–86) та Федо­ра (р. н. невід. – п. піс­ля 1598; під­ста­ро­ста 1584, суд­дя 1584–88).

Най­ві­до­мі­ший пред­став­ник роду К. – Йосиф (у чер­нец­тві Ієзекіль; див. Й.Курцевич, 1589–1642). Його тра­ди­цій­но пов’язують зі зга­да­ним вище чер­кась­ким та біло­цер­ківсь­ким наміс­ни­ком Іва­ном Дмит­ро­ви­чем К. Про­те існує ще одна вер­сія, за якою він був сином не Дмит­ра К.-Булиги, а його дво­юрід­но­го бра­та – воло­ди­мирсь­ко­го гродсь­ко­го писа­ря Костян­ти­на Михай­ло­ви­ча К.

Згід­но з сучас­ни­ми дослід­жен­ня­ми, гіл­ка К., зас­но­ва­на воло­ди­мирсь­ким суд­дею Михай­лом Іва­но­ви­чем, вгас­ла в 1-й пол. 17 ст. Рід про­до­в­жи­ли ті нащад­ки Васи­ля Іва­но­ви­ча К.-Булиги, які від 1620-х рр. поча­ли іме­ну­ва­ти­ся Коріа­то­ви­ча­ми-Кур­це­ви­ча­ми.

Print Friendly, PDF & Email
  1. Wolff J. Kniaziowie litewsko-ruscy od końca czternastego wieku. Warszawa, 1895; Хар­лам­по­вич К.В. Иосиф Кур­це­вич. Поча­ев, 1900; Яко­вен­ко Н.М. Українсь­ка шлях­та з кін­ця XIV до сере­ди­ни XVII ст. (Волинь і Цен­траль­на Украї­на). К., 1993; Гера­си­мен­ко В. Родо­від князів Кур­це­ви­чів. В кн.: Гене­а­ло­гіч­ні запис­ки Українсь­ко­го гераль­дич­но­го това­ри­ства. Біла Церк­ва, 2000; Його ж. Допов­нен­ня до родо­во­ду князів Кур­це­ви­чів. Там само, 2001; Цен­траль­ний дер­жав­ний істо­рич­ний архів Украї­ни в Києві, ф. 25, 26. []
  2. Спис­ки дво­рян Волын­ской губер­нии. Жито­мир, 1906. []
  3. Спис­ки дво­рян Волын­ской губер­нии. Жито­мир, 1906., табл.5 []
  4. Wolff J. Kniaziowie litewskoruscy do konca czternastego wieku.- Warszawa, 1895.- C.13-14. []
  5. Яко­вен­ко Н. Українсь­ка шлях­та з кін­ця ХІV до сере­ди­ни ХVІІ ст. (Волинь і Цен­траль­на Украї­на).- К., 1993.- С.280-281. []
  6. Вой­то­вич Л. Князівсь­кі дина­стії Схід­ної Євро­пи (кіне­ць ІХ – поча­ток XVІ ст.): Склад, сус­піль­на і політич­на роль. Істо­ри­ко-гене­а­ло­гічне дослід­жен­ня.- Львів, 2000.- С.345. []
  7. Fundacja Ksi№ї№t Czartoryskich przy Muzeum Narodowym w Krakowie, Biblioteka Ksi№ї№t Czartoryskich w Krakowie, Perg.588; Perg.729; Perg.878; Perg.1168; Archiwum Paсstwowe w Krakowie, Archiwum Ksi№ї№t Sanguszkуw w Sіawucie, Teka VI, Plik 62; Teka VІI, Plik 84; Teka VIІІ, Plik 8; Plik 9; Teka IХ, Plik 27; Teka ХІІ, Plik 64; Teka ХІІI, Plik 25; Plik 27; Muzeum Narodowe w Krakowie, Rkps, Tom 4, st.3; Цен­траль­ний дер­жав­ний істо­рич­ний архів Украї­ни у місті Києві, ф.221, оп.1, спр.7, арк.4; ф.223, оп.1, спр.5, арк.3; Archiwum Gіь­wne Akt Dawnych w Warszawie, Perg.479. []
  8. Wolff J. Kniaziowie litewsko-ruscy.- C.172, 413; Яко­вен­ко Н. Українсь­ка шлях­та.- С.282-283; Вой­то­вич Л. Князівсь­кі дина­стії Схід­ної Євро­пи.- С.300-301, 303.p []
  9. Львівсь­кий націо­наль­ний універ­си­тет ім. І.Франка, Збір­ка Пав­лі­ковсь­ких, n.296; APK, Archiwum Aktуw Dawnych Miasta Krakowa, Luџ.90 (Sygn.51); Perg.61; Погоріле­ць О., Сав­вов Р. Моне­та подільсь­ко­го кня­зя Кон­стян­ти­на // Нумиз­ма­ти­ка и сфра­ги­сти­ка. — Киев, 2004.- №3.- С.2429; Погоріле­ць О., Сав­вов Р. Кар­бу­ван­ня моне­ти на Поділ­лі в дру­гій поло­вині XIV ст. // Гро­шо­вий обіг і бан­ківсь­ка спра­ва в Україні: мину­ле та сучас­ність.- Львів, 2005.- С.145-153. []
  10. Wolff J. Kniaziowie litewsko-ruscy.- C.15. []