Intro

КОРЕЦ­КИЕ (польск. Korecki) — угас­ший в сере­дине XVII века рус­ско-литов­ский кня­же­ский род гер­ба «Пого­ня» из чис­ла Геди­ми­но­ви­чей.1

Рід князів Коре­ць­ких гіпо­те­тич­но похо­дить від литовсь­ких князів Геди­мі­но­ви­чів гер­бу Пого­ня. Зас­нов­ни­ком роду тра­ди­цій­но вва­жаєть­ся онук Нари­мун­та Геди­мі­но­ви­ча кн. Олек­сандр Пат­ри­кій­о­вич Ста­ро­дуб­ский (п.після 1408 р.), який на почат­ку ХV ст. отри­ма­ву­да­ни­ну місто Коре­цьз при­лег­ло­стя­ми у пів­ден­но-схід­ній Волині. У зни­ще­но­му поже­жею межи­рі­ць­ко­му архіві до 15170 р. збері­гав­ся при­вілей вели­ко­го кня­зя Віто­вта (1347—1430) на вси име­ня его (ки. Олек­сандра Пат­ри­кій­о­ви­ча — В.П.) отчиз­нье, кото­рье мел у Вели­ком княз­стве Литов­скол?. Ки. Олек­сандр Пат­ри­кій­о­вич до надан­ня йому Кор­ця (піс­ля 1408 р.), титу­лу­вав­ся кня­зем ста­ро­дубсь­ким, тоб­то він володів чер­ні­го­во-сіверсь­ки­ми зем­ля­ми, де репре­зен­ту­вав інте­ре­сис бать­ка. У 1406 р. кн. Олек­сандр був запі­до­зре­ний Віто­втом зра­ді, потра­пи­ву неми­лістьі про­сидів в’язнем за гра­та­ми біль­ше року, став­ши чер­го­вою жерт­вою цен­тралі­за­цій­них заходів
Віто­вта. Отри­ма­ний­не­вдо­взі­піс­ля звіль­нен­ня Коре­ць був не бать­ківсь­ким пожа­лу­ван­ням князівсь­ко­го столу,але дани­ною вер­хов­но­го литовсь­ко­го воло­да­ря- — вели­ко­го кня­зя Віто­вта. Це і ста­ло прин­ци­по­вою різницею,яка змінила(або, точ­ні­ше
ска­за­ти, посту­по­во змі­ню­ва­ла) князівсь­кий­ста­тус у механіз­мі влад­них від­но­син.

Князь отри­му­вав зем­ле­во­лодін­ня не в спад­щи­нувід батька,а в дани­нувід вер­хов-
ного воло­да­ря, що змі­ню­ва­ло­сам ста­тус землеволодіння:уділ витіс­няєть­ся та ска­со­вуєть­ся дани­ною. Таким чином, від­щеп­лен­ня роду Коре­ць­ки­хвід Геди­мі­но­во­го стов­бу­ра стає наслід­ком лікві­да­ції уділь­ної систе­ми, явля­ю­чи собою новий прин­цип влад­них від­но­син (слу­жін­ня та під­дан­ство вер­хов­но­му воло­да­рю напід­ставі
надан­ня­зем­лівід його імені), коли будь-який інший князь в сто­сун­ку до вер­хов­но-
го володаря(великого кня­зя) опи­няєть­ся в ста­но­ви­щіслу­ги. В литовсь­ко-русь­ких
дже­ре­лах тер­мін «слу­жи­лий князь» упер­ше фік­суєть­ся у 1387 р. Роз­гля­да­ю­чи
ана­ло­гіч­ні про­це­си­вході цен­тралі­за­ції Російсь­кої дер­жа­ви, Олек­сандр Зимін,зо-
крема,відзначав, що володін­ня служ­бо­во­го кня­зя було спад­ко­вою отчиною,одержаною від вер­хов­но­го воло­да­ря під обов’язок війсь­ко­вої служ­би на від­мі­ну від
уді­лу, який запо­ві­дав­ся нащад­камб.
1. Архив Южной и Запад­ной Рос­сии, изда­ває­мь­ій Вре­мен­ной Комис­си­ей для раз­бо­ра древ­них актов, учре­жден­ной при Киев­ском, Подоль­ском и Волын­ском гене­рал-губер­на­то­ре. — Ч. 8. — Т» 6. —
С. 128. (Далі — Архив ЮЗР).
2Там же, — С.128.
З Руси­на 0. Сіверсь­ка зем­ля у скла­ді Вели­ко­го князів­ства Литовсь­ко­го. — К., 1998. — С. 108.
4 Тем же, — 0.104.
5 Быч­ко­ва М. Состав клає­са фео­да­лов Рос­сии в ХУЇ в.г нсто­ри­ко-гене­а­ло­ги­че­скогпе­сле­до­ва- ., 1986. — С. 23. Зимин А. Сужи­лые кня­зья в Рус­ском госу­дар­стве кон­ца ХУ — пер­вой тре­ти ХУв. // Дво­рян­ство и кре­пост­ной строй Рос­сии ня. М., 197 Т Згід­но а запи­со­мдо пом’яника Межи­гірсь­ко­го мопа­сти­ря: Куль­муєО. Помен­ник Межи­тірсь­ко- го мон

Один із синів цьо­го кня­зя — Василь — зали­ши­вся на бать­ко­вій вислузі, а інший — Семен — подав­ся до Моск­ви, осів там і засну­вав росій­ський рід Коре­ць­ких2. У дина­стич­ній вій­ні 1430-х років Василь Коре­ць­кий не брав, здаєть­ся, участі. Мож­ли­во навіть, що дея­кий час він пере­бу­вав за межа­ми Волині, бо Коре­ць опи­ни­вся в руках Васи­ля Острозь­ко­го. У
зв’язку з пере­тво­рен­ням части­ни Волині вліт­ку 1442 р. в князів­ство Свид­риґай­ла, а від­так і про­сто­ро­вим від­ри­вом Кре­ме­не­ць­ко­го повіту й Брац­лав­щи­ни від основ­но­го маси­ву Вели­ко­го князів­ства (Київсь­ка зем­ля стано­вила вже дер­жа­ву Олель­ка Воло­ди­ми­ро­ви­ча) Кази­мир Яґай­ло­вич зверну­вся до воло­да­ря Остро­га з про­хан­ням від­сту­пи­ти Коре­ць із воло­стю на де­який час до Кре­мен­ця з умо­вою забра­ти потім назад, як тіль­ки Луцьк пе­рейде до ста­ро­сти, при­зна­че­но­го віденсь­ким дво­ром3. Вели­кий князь спо­дівався утво­ри­ти таким чином кори­дор, який зв’язав би Пів­ден­ну Волинь і
Східне Поділ­ля з під­влад­ни­ми йому полісь­ки­ми зем­ля­ми4. Якщо цей про­ект і реалі­зу­ва­ли тоді, то нена­дов­го, бо восе­ни наступ­но­го року Свид­риґай­ло нака­зу­вав уже коре­ць­ким боярам і зем’янам, щоб слу­жи­ли Васи­лю Олек­сан­дро­ви­чу так, як слу­жи­ли рані­ше його бать­ко­ві5. Крім нада­но­го Віто­втом Кор­ця з окру­гою, Коре­ць­ким нале­жа­ла ще на Волині Тор­го­ви­ць­ка волость, вислу­же­на ними на почат­ку XVI ст.6.

Чоло­ві­чу лінію роду обір­ва­ла перед­час­на смерть Саму­е­ля-Каро­ля Коре­ць­ко­го (f 12. 02. 16517), що не дожив навіть до трид­ця­ти років і не зали­шив нащад­ків, а оста­точ­но він згас 1669 р. зі смер­тю тіт­ки остан­ньо­го Іза­бел­ли, удо­ви Мико­лая-Юрія
Чор­то­рийсь­ко­го8

Судя­чи з іко­но­гра­фії печа­ток Богу­ша Коре­ць­ко­го, на яких спо­чат­ку бу­ло зоб­ра­жен­ня лева4, а напри­кін­ці 1560-х років на змі­ну йому з’явилася ли­товська Погоня5, цей репре­зен­тант роду пози­ціо­ну­вав себе нащад­ком Ґеди­мі­на. Матей Стрий­ковсь­кий вивів Коре­ць­ких від Дмит­ра Ольґердовича6. Оскіль­ки польсь­кі хроні­сти не зна­ють тако­го, а пишуть нато­мість про Оль­ґер­до­во­го сина Бутава7, Шимон Окольсь­кий скон­стру­ю­вав як зас­нов­ни­ка роду Бута­ва-Дмит­ра Оль­гер­до­ви­ча, а Вой­тех Коя­ло­вич і Кас­пер Несе­ць­кий пішли услід за ним8 3 істо­ри­ків XIX ст. Воло­ди­мир Анто­но­вич вва­жав во­лодарів Кор­ця нащад­ка­ми Кори­бу­та Ольґердовича9, а Юзеф Вольф — Нари­мун­то­ви­ча­ми9 Юзеф Лузи­на про­бу­вав на почат­ку XX ст. дове­сти, що рід похо­див від Олек­сандра Чет­вер­тенсь­ко­го, яко­го виво­див, у свою чер­гу, від Острозь­ких10, але піз­ні­ше від­мо­ви­вся від цієї дум­ки11. Сучас­ні дослід­ники прий­ма­ють вер­сію Воль­фа.

4 Одно­ро­жен­ко O. Князівсь­ка гераль­ди­ка… -М ал. 256-257, 260 (1547,1552,1570).
5 Там само. — Мал. 261-262 (1569, 1572).
6 Stryjkowski М. О początkach… — S. 264; ejusdem. Kronika… — Т. 2. — S. 58.
7 Див. далі текст про Оль­гер­до­ви­чів.
8 OkolskiS. Orbis Polonus… — Vol. 1. — P. 546 (1641); Kojalowicz-Wijuk W. Herbarz rycerstwa W. X. Litewskiego… — S. 4; Niesiecki К. Herbarz polski… — T. 5. — S. 228.
9 Анто­но­вич В. Содер­жа­ние актов о коза­ках… — С. XIX.

В пер­вой пол. 16 в. в мос­ков­ских родо­слов­ных кни­гах в силу пока не вполне ясных при­чин князь Алек­сандр Пат­ри­ки­е­вич Ста­ро­дуб­ский был запи­сан Геди­ми­но­ви­чем и пред­ком кня­зей Корец­ких неяс­но­го про­ис­хож­де­ния.

Несмот­ря на, каза­лось бы, однозначные(с) сви­де­тель­ства родо­слов­цев о про­ис­хож­де­нии кня­зей Корец­ких от Геде­ми­на через его сына Нари­мун­та-Гле­ба, и успеш­ные, как вид­но, пре­тен­зии литов­ских Корец­ких на оное, сомне­ния все-таки есть. Соб­ствен­но, под­твер­жден­ные дан­ные о про­ис­хож­де­нии пер­вых Корец­ких от Нари­мун­та Геди­ми­но­ви­ча отсут­ству­ют. Пер­вые Корец­кие в Лит­ве были оза­бо­че­ны «отри­ма­ни­ем над­да­ний» от сюзе­ре­на, но на про­ис­хож­де­нии, вро­де, не наста­и­ва­ли, в отли­чие от, ска­жем, кня­зей Чарто­рый­ских, уже в 1442г. добив­шим­ся от коро­ля Вла­ди­сла­ва III при­зна­ния их Геде­ми­но­ви­ча­ми с пра­вом на соот­вет­ству­ю­щий герб.

9 нояб­ря 1443г. князь Свид­ри­гай­ло пред­пи­сал корец­ким боярам слу­жить кня­зю Васи­лию так же, как слу­жи­ли его отцу Алек­сан­дру12. Неяс­но, пожа­ло­вал ли Свид­ри­гай­ло Васи­лию Корец тогда же, или про­сто под­твер­дил ста­рое пожа­ло­ва­ние. О служ­бе кня­зя Васи­лия или его отца Свид­ри­гай­ле ниче­го не извест­но. Во вся­ком слу­чае, в доку­мен­тах они не засве­ти­лись, ни во вре­мя дина­сти­че­ской вой­ны 1432-1438г.г., ни до нее. С.В. Поле­хов скур­пу­лез­но разо­брал дан­ные о сто­рон­ни­ках Свид­ри­гай­лы, упо­мя­ну­тых в источ­ни­ках, но Корец­ких там нет. Васи­лий или Семен Алек­сан­дро­ви­чи Корец­кие не высту­па­ли ни гаран­та­ми при заклю­че­нии дого­во­ров, ни пору­чи­те­ля­ми за кого-либо. Сын Васи­лия, князь Иван Васи­лье­вич, был намест­ни­ком Крас­но­сель­ским в 1492г. Пре­тен­до­вать на про­ис­хож­де­ние начал, похо­же, его внук, князь Богуш Федо­ро­вич, на печа­ти кото­ро­го и появи­лась «Пого­ня». На печа­ти его дяди, кня­зя Ива­на Ива­но­ви­ча, «Пого­ни» нет. Как и на ран­ней печа­ти само­го Богу­ша Федо­ро­ви­ча.

Ко вре­ме­ни кня­зя Богу­ша же отно­сить­ся и пер­вое сохра­нив­ше­е­ся упо­ми­на­ние литов­ски­ми Корец­ки­ми их пред­ка, кня­зя Алек­сандра Пат­ри­ке­е­ви­ча. 21 янва­ря 1571г. дати­ро­ва­но заяв­ле­ние от име­ни кня­зя Богу­ша о пожа­ре в его зам­ке Межи­рич, в кото­ром, поми­мо про­че­го, сго­ре­ли мно­гие акты13.

Вто­рым номе­ром ука­зан при­ви­лей вели­ко­го кня­зя Вито­вта «пред­ку кня­зя его мило­сти князь Алек­сан­дру Пат­ри­ке­е­ви­чу, на все име­ния его отчин­ные , кото­рые имел в вели­ком кня­же­стве Литов­ском, под печа­тью маестат­ною, с напи­сью всех кня­зей и панов рад вели­ко­го кня­же­ства дан­ный». Тре­тьим ука­зан под­твер­ди­тель­ный при­ви­лей Свид­ри­гай­лы кня­зю Васи­лию Алек­сан­дро­ви­чу, упо­мя­ну­тый выше. Утвер­ждать, вос­ста­нов­ле­но ли содер­жа­ние доку­мен­тов по уце­лев­шим клоч­кам, или же со слов кня­зя, затруд­ни­тель­но.

Тра­ди­ци­он­но счи­та­ет­ся, что упо­мя­ну­тый князь Алек­сандр Пат­ри­ке­е­вич был сыном Пат­ри­кея Нари­мун­то­ви­ча и вну­ком Гле­ба-Нари­мун­та. Одна­ко, это не явля­ет­ся, на мой взгляд, непре­лож­ным фак­том. Слож­ность заклю­ча­ет­ся в том, что в дан­ное вре­мя, сере­дине XIV-нача­ле XV веков, жили три кня­зя по име­ни Пат­ри­кий.
Стар­шим, оче­вид­но, был Пат­ри­кий Дави­до­вич Ста­ро­дуб­ский, жив­ший в сер. XIV века. Он поми­на­ет­ся и в Вве­ден­ском сино­ди­ке: «Кнзя Пат­ри­кія Двдо­ви­ча Ста­ро­дуб­ско­го при­им­ша­го Аггл­ский обра(з), и Кня­ги­ню его Еле­ну, и Сыно(в) ихъ, Кнзя Ива­на..» Вряд ли тут речь идет о сыне Нари­мун­та-Гле­ба . Иссле­до­ва­ния А.Ф. Лит­ви­ной и Ф.Б Успен­ско­го вполне пока­зы­ва­ют, что князь, носив­ший имя Глеб, совер­шен­но необя­за­тель­но был кре­щен как Давид.
Далее, в 1383-86г.г. и в 1398г. в Нов­го­род Вели­кий при­ни­мал кня­зя Пат­ри­кея, и тот явно был сыном Нари­ман­та.
«А в Новъго­род при­и­ха­ша князь Пат­ри­кии Нари­ман­то­вич, и при­я­ша его нав­го­род­ци , и даша ему корм­ле­ние : ОрЂ­ховъ город , КорЂль­скыи город, и пол-Копо­рьи горо­да и Луское село.»

Даль­ней­шая судь­ба его неяс­на, счи­та­ет­ся, что в 1408г. он при­был на Моск­ву вме­сте с Свид­ри­гай­лой, одна­ко в лето­пи­сях речь идет о кня­зе Пат­ри­кии Зве­ни­го­род­ском14. Это уже тре­тий Пат­ри­кей, и мож­но пред­по­ло­жить, что он был из Чер­ни­гов­ских Оль­го­ви­чей.
Прав­да, в Вве­ден­ском сино­ди­ке поми­на­ют­ся кня­зья Корец­кие: «Глеб, Пат­ри­кей, Иосиф, Васи­лий, Миха­ил, Алек­сандр, Лев, Евлаш­ко, Федор….», все­го 26 кня­зей, пред­по­след­ним сто­ит Богуш-Евфи­мий, его потом­ки были уже като­ли­ка­ми. Одна­ко, толь­ко часть поми­на­е­мых лиц иден­ти­фи­ци­ру­ет­ся как Корец­кие. Осталь­ные же, веро­ят­но, род­ствен­ни­ки. Или вооб­ще ока­за­лись в спис­ке под пером свод­чи­ка. Напри­мер, Лев, Алек­сандр и Васи­лий, види­мо, сыно­вья Ива­на Васи­лье­ви­ча, уби­тые под Соко­лом в 1519г., Миха­ил-зять, Миха­ил Гуле­вич, но кто такие Иосиф и Евлаш­ко и где Алек­сандр Пат­ри­ке­е­вич? Не впи­са­ли ли Гле­ба зад­ним чис­лом? Или это Глеб Лизи­но­вич, тесть Ива­на Васи­лье­ви­ча?

Каса­тель­но лич­но­сти кня­зя Алек­сандра Пат­ри­ке­е­ви­ча, то князь Ста­ро­дуб­ский( не факт, что он был сыном Пат­ри­кея Нари­мун­то­ви­ча) был лицом доволь­но зна­чи­тель­ным. В любом слу­чае, более ,чем его пред­по­ла­га­е­мый отец. Он неод­но­крат­но упо­ми­на­ет­ся в акто­вом мате­ри­а­ле. Сре­ди лиц, под­пи­сав­ших Салин­ский дого­вор 12 октяб­ря 1398г., он ука­зан пятым, после Вла­ди­ми­ра Оль­гер­до­ви­ча(?), Сигиз­мун­да Кей­с­ту­тье­ви­ча, Юрия Нари­мун­то­ви­ча (Georgius de Pinska), Миха­и­ла Евну­тье­ви­ча Жеслав­ско­го (Michael de Zasla) и перед Ива­ном Голь­шан­ским (Iwan de Golscha) и Ива­ном Друц­ким (Iwan de Drutzk). В 1400г. дал пись­мен­ное обя­за­тель­ство не искать дру­го­го гос­по­да­ря, кро­ме Вла­ди­сла­ва Ягай­ло, по смер­ти Витовта.(Akta Unji Polski z Litwa,№36). В 1402г. упо­мя­нут как один из кня­зей, раз­бив­ших рязан­ское вой­ско у Любут­ска, а 8 нояб­ря 1403г. на его доче­ри Агра­фене женил­ся Андрей Дмит­ри­е­вич Можай­ский. В 1407г. князь взду­мал отъ­е­хать от Вито­вта на Моск­ву, но был свое­вре­мен­но схва­чен. В 1408г. Вито­вт сооб­щал вели­ко­му маги­стру, что князь Алек­сандр еще жив. Даль­ней­шая судь­ба его неиз­вест­на, но воз­мож­но, Вито­вт не умо­рил кня­зя, но «задви­нул» его на вто­рой план, дав какие-то «над­да­ния» на Волы­ни. Схо­жим обра­зом он обхо­дил­ся с дру­ги­ми несго­вор­чи­вы­ми кня­зья­ми.
Воз­вра­ща­ясь к сфра­ги­сти­ке, извест­ны печа­ти Нари­мун­то­ви­чей. Извест­ны печа­ти само­го Гле­ба-Нари­мун­та, воз­мож­но, его сыно­вей Алек­сандра и Пат­ри­кия, пра­вну­ка Ива­на Юрье­ви­ча Пат­ри­ке­е­ва с изоб­ра­же­ни­ем «соколь­ни­ка», по опре­де­ле­нию С.Е.Рассадина.

Офи­ци­аль­ная вер­сия про­ис­хож­де­ния — от Нари­ман­та-Гле­ба Геди­ми­но­ви­ча — не под­вер­га­лась сомне­нию ни в ВКЛ, ни в Мос­ко­вии, хотя впер­вые дан­ная вер­сия была «озву­че­на» лишь в 1540-х гг. Уже в Румян­цев­ской ред. родо­слов­ных книг Мос­ков­ско­го госу­дар­ства в 7-й гла­ве «Нача­ло госу­да­рей литов­ских» князь Семен Алек­сан­дро­вич (родо­на­чаль­ник мос­ков­ской вет­ви Корец­ких) пока­зан сыном кня­зя Алек­сандра Пат­ри­ке­е­ви­ча, кото­рый, в свою оче­редь, был млад­шим (тре­тьим) сыном Пат­ри­кия Нари­ман­то­ви­ча. При этом ника­ких про­те­стов со сто­ро­ны дру­гих мос­ков­ских Геди­ми­но­ви­чей-Нари­ман­то­ви­чей по дан­но­му пово­ду не посту­па­ло. Счи­та­ет­ся, что про­ис­хож­де­ние кня­зей Корец­ких от Геди­ми­на под­твер­жда­ет­ся поми­наль­ны­ми спис­ка­ми это­го кня­же­ско­го рода, сохра­нив­ших­ся в неко­то­рых киев­ских сино­ди­ках.

пере­чень титу­ло­ван­ных лиц из древ­ней­ше­го сино­ди­ка КПЛ нач. 16 в. (по Голу­бе­ву):
Цита­та

Род кня­зей Корец­ких: Кня­зя Гле­ба, Кня­зя Пат­ри­кия, Кня­зя Иоси­фа, Кня­зя Васи­лия, Кня­зя Фео­до­ра (запи­са­но на полях), Кня­зя Миха­и­ла, Кня­зя Алек­сандра, Кня­зя Льва, Кня­зя Иоан­на, Кня­зя Евлаш­ка, Кня­зя Фео­до­ра, Кня­зя Гри­го­рия, Кня­зя Фому, Кня­зя Иоан­на, Кня­зя Фео­до­ра, Кня­зя Нико­лу, Кня­зя Васи­лия, Кня­зя Васи­лия, Кня­зя Льва, Кня­зя Симео­на, Кня­зя Иоан­на, Кня­зя Андрея, Кня­ги­ню Авдо­тью… (далее ряд имен без титу­лов) Кня­зя Симео­на… Кня­ги­ню Марию, Кня­ги­ню Марию, … Кня­зя Иса­кия, … Княж­ну Мат­ро­ну, Княж­ну Улья­ну, Кня­ги­ню Агра­фе­ну, Княж­ну Татья­ну, Кня­ги­ню Евпрак­сию, … Княж­ну Васи­ли­су, Княж­ну Фео­до­ру, Кня­зя Иоан­на…

Пер­вые два име­ни спис­ка обыч­но иден­ти­фи­ци­ру­ют­ся, как при­над­ле­жа­щие Гле­бу-Нари­ман­ту Геди­ми­но­ви­чу и его сыну Пат­ри­кию. Одна­ко, далее запи­са­но семь имен, кото­рые с доста­точ­ной уве­рен­но­стью мож­но отне­сти к кня­зю Ива­ну Васи­лье­ви­чу (Иосиф — веро­ят­но ино­че­ское имя) и его сыно­вьям, умер­шим в пер­вой четв. 16 в. (трое из них — Васи­лий, Алек­сандр, Лев — погиб­ли 2 авгу­ста 1519 в бит­ве под Сока­лем). Т.е. нали­цо труд­но­объ­яс­ни­мый про­пуск двух поко­ле­ний пред­ков — в спис­ке отсут­ству­ют Алек­сандр Пат­ри­ке­е­вич и его сыно­вья Васи­лий и Семен. Далее в спис­ке ука­зан князь с весь­ма ред­ким име­нем Евлах. Из дру­гих источ­ни­ков извест­ны кня­зья Евлах Алек­сан­дро­вич Зве­ни­го­род­ский и некий Евлаш­ко Теля­ти­на (воз­мож­но, это одно и то же лицо). Пат­ри­кий (брат Алек­сандра Федо­ро­ви­ча) и Глеб (брат Евлаш­ки, пле­мян­ник Пат­ри­кия Федо­ро­ви­ча) так­же при­сут­ство­ва­ли сре­ди кня­зей Зве­ни­го­род­ских — чер­ни­гов­ских Оль­го­ви­чей. Для «пол­но­го ком­плек­та» надо доба­вить, что тестем Ива­на Васи­лье­ви­ча Корец­ко­го был князь Глеб Лизи­нос-Остро­жец­кий.

Све­де­ния о пред­ста­ви­те­лях этой фами­лии на мос­ков­ской служ­бе отсут­ству­ют вплоть до их появ­ле­ния на нов­го­род­ских поме­стьях. Вполне веро­ят­но, что потом­ки А. П. Корец­ко­го все это вре­мя нахо­ди­лись в родо­вых вла­де­ни­ях, отку­да пере­бра­лись в Моск­ву в кон­це XV в. под пат­ро­наж к вли­я­тель­ным род­ствен­ни­кам. Их появ­ле­ние в Нов­го­ро­де син­хрон­но сов­па­ло с опа­лой Пат­ри­ке­е­вых: име­на Корец­ких содер­жат­ся в при­пис­ках к пис­цо­вой кни­ге с дати­ров­кой «7007» и «7008».15

Четы­ре бра­та, Иван Боль­шой, Волох, Иван Мень­шой и Васи­лий, полу­чи­ли 109 обеж в Дерев­ской пятине. Для срав­не­ния, 6 сыно­вей кня­зя Шахов­ско­го полу­чи­ли 113 обеж, чет­ве­ро сыно­вей кня­зя Мышец­ко­го- 123 обжи, «вое­вод­ский» оклад, а шесть кня­зей Кро­пот­ки­ных-аж 284 обжи! Ни один из бра­тьев Корец­ких на вое­вод­ских долж­но­стях не упо­мя­нут, хотя в раз­ряд­ной запи­си под 1501г. и упо­мя­ну­то отсут­ствие кня­зя Дани­и­ла Семе­но­ви­ча Корец­ко­го «бра­тьею» в похо­де. Сам же князь Дани­ил полу­чил, види­мо, поме­стье в 51.5 обжу в Шелон­ской пятине. По край­ней мере, это поме­стье было поз­же за его сыном и вну­ком. Ива­ну Бог­да­но­ви­чу Корец­ко­му, при­над­ле­жав­ше­го к Госу­да­ре­ву дво­ру, было пожа­ло­ва­но в 1555г. нема­лень­кое поме­стье в Доро­го­бу­же в 600 четей, а по его смер­ти, мит­ро­по­лит Мака­рий «печа­ло­вал­ся» царю о мате­ри кня­зя Ива­на. Из бра­тьев же кня­зя Дани­и­ла, не оста­вив­ших, види­мо, потом­ства, в ГР попал один Волох. Конеч­но, неупо­ми­на­ние боко­вых вет­вей, как и мень­ший ста­тус млад­ших чле­нов рода не есть нечто необыч­ное, но тут слиш­ком уж явно выде­лен при испо­ме­ще­нии князь Дани­ил.

В мос­ков­ских родо­слов­цах , у Алек­сандра Корец­ко­го пока­зан один сын Семен. И ника­ких же ука­за­ний на то, что князь Алек­сандр Пат­ри­ке­е­вич был ранее Ста­ро­дуб­ским и постра­дал от Вито­вта. Дья­ки же сочли нуж­ным отме­тить ран­нюю смерть кня­зя Ива­на Бог­да­но­ви­ча и тот факт, что он «был в при­ка­зе»

Піс­ля смер­ті у 1340 р. Юрія
ІІ Боле­сла­ва вели­ким (авто­ном­ним) кня­зем Волинсь­ким став Любарт Геди­мі­но­вич. Він пере­дав у ленне володін­ня Острог, Заслав і Коре­ць кн. Федо­ру Дани­ло­ви­чу Острозь­ко­му.
Збли­жен­ня кн. Федо­ра з коро­лем Ягай­лом поча­ло­ся не рані­ше, аніж цей Оль­гер­до­вич став като­ли­ком (15 люто­го) і 18 люто­го 1386 р. обвін­чав­ся з сило­мі­ць роз­лу­че­ною опіку­на­ми молод­шою донь­кою покій­но­го Людо­ви­ка угорсь­ко­го Ядві­гою, уже закон­ною дру­жи­ною австрійсь­ко­го кн. Віль­гель­ма, щоб посі­сти корон­ний трон, вчи­нив­ши унію Поль­щі і Лит­ви [12]. Не див­ля­чись на те, що син уже на той час покій­но­го в. кн. Волинсь­ко­го Любар­та, в. кн. Федор пер­шим у ВКЛ при­сяг­нув на вір­ність дво­юрід­но­му бра­то­ві-коро­лю Ягай­ло­ві, остан­ній
негай­но почав роз­ва­лю­ва­ти його князів­ство, кот­ре мало пра­ва авто­но­мії і було опло­том православ’я у ВКЛ, пла­ну­ю­чи части­на­ми інкор­по­ру­ва­ти його у склад Коро­ни.
Від­так, Острог із зам­ком і села­ми, що нада­ва­ли­ся кн. Федо­ру Дани­ло­ви­чу від Любар­та [13] чи його сина, Федо­ра (Федо­та) на пра­вах лен­ної служ­би, 4 листо­па­да 1386 р. Ягай­ло пере­дав Острозь­ко­му в спад­ко­ву дідич­ну влас­ність [14]. Ціна – бути вір­ним під­лег­лим Ягай­ла і Коро­ни. Тою ж таки датою Вла­ди­слав Ягай­ло уже разом з кн. Вито­втом роз­ши­рю­ють володін­ня Федо­ра Острозь­ко­го, нада­ю­чи йому «zamek Ostrog wraz z przyległymi doń obwodami, t.j.: Korzec, Zasław, Chłapotyn (нині Крас­но­став. – Авт.), Iwanin […]» [15] та ін. Далі в пра­цях польсь­ких істо­ри­ків дов­гий час пану­ва­ла вер­сія, що піс­ля
Федо­ра Острозь­ко­го Коре­ць­ким князів­ством пра­вив (якийсь – Авт.) Бутав Дмит­ро (інко­ли Костян­тин) Оль­гер­до­вич. Про це читає­мо, напри­клад, в гаслі «Korzec», вмі­ще­но­му в ГСПК: «Korczesk nadany został ks. Teodorowi Ostrogskiemu, a następnie ks. Dymitrowi Butawowi, synowi Olgierda a
wnukowi Gedymina, od którego wiedzie się ród ksiąźąt Koreckich» [16].
Зре­штою, цю вер­сію в 1895 р. пере­кон­ли­во ану­лю­вав Ю. Вольф. Він довів, що 11-й син Оль­гер­да (за лит. хронікою О. Бихов­ця; 3-тя ред.).

«Dmitrey Korecki» та він же 12-й (за Я. Длуґо­шом), але вже з іме­нем «Butaw», є не що інше, як «bałamuctwo» [17] — заблуд­жен­ня. На разі Бутав,
уточ­нює істо­рик, це син в. кн. Кей­с­ту­та [Геди­мі­но­ви­ча] [18]. В Оль­гер­да був син, Дмит­ро, але його литовсь­ке ім’я – Кори­бут, а не Бутав [19]. Вис­но­вок Воль­фа: польсь­кі дже­ре­ла, зазви­чай, бала­мут­но виво­дять кн. Коре­ць­ких від «urojonego» – при­ду­ма­но­го сина Оль­гер­да, Бута­ва Дмит­ра [20]. Кн. Коре­ць­кі мали на печат­ці «Пого­ню», а ста­ро­дав­ній пом’яник їх роду роз­по­чи­наєть­ся іме­на­ми Глі­ба, Пат­ри­кія і т. д., тоб­то Нари­мун­та і його сина [21]. Таким чином, під­су­мо­вує істо­рик, факт, що князі Коре­ць­кі похо­ди­ли від Олек­сандра, сина Пат­ри­кія Нари­мун­то­ви­ча, не викли­кає жод­них сум­нівів.

12. Унія була вчи­не­на і отри­ма­ла назву Кревсь­кої. А про­те закрі­пи­ти Лит­ву
у скла­ді Поль­щі не доз­во­лив кн. Вито­вт Кей­с­ту­то­вич, який в про­ти­леж­но­му
випад­ку не мав би у ВКЛ жод­ної вла­ди.
13. Любарт помер у 1384 р., а син Любар­та, кн. Федор (або Федот) жив у
1351-1431 рр.
14. AS. – Т. І. – Dok. V. – S. 5.
15. Ibidem. – Dok. VI. – S. 6-7.
16. SGKP. – T. IV. – S. 432. Не знав іншої вер­сії щодо поход­жен­ня кн.
Коре­ць­ких і Ю. Дунін-Карві­ць­кий, кот­рий у пра­ці «Опо­ві­дан­ня істо­рич­ні в історії
око­ли­ці Случі та її при­ток» (Кра­ків, 1897 р.), с. 104, спи­ра­ю­чись на пере­дан­ня,
повто­рене у хроні­ці М. Стрий­ковсь­ко­го, писав, що Бутав Костян­тин Оль­гер­до­вич
«wziął w dziale tę czeęść Wołynia» – отри­мав за поді­лом ту части­ну Волині і на ске­ля­сто­му узгір’ї, кот­ре під­но­сить­ся над закру­том ріки Кор­чи­ка, збу­ду­вав
силь­ний обо­рон­ний замок.
17. Див., напр.: Wolff J. Ród Gedimina… – S. 84.
18. Ціка­во, що попри це уточ­нен­ня п. Л. Вой­то­вич, поряд з Бута­вом-Генрі­хом
Кей­с­ту­то­ви­чем (таб­ли­ця 48. Геди­мі­но­ви­чі. Кей­с­ту­то­ви­чі), бачить серед синів Оль­гер­да навіть не одно­го, а двох Дмит­рів: Дмит­ра Кори­бу­та (його, мов­ляв, з Дмит­ром Бута­вом про­бу­вав ото­тож­ни­ти Ф. Шабуль­до; і Л. Вой­то­вич вва­жає, що «така інтер­пре­та­ція також мож­ли­ва»); і «Дмит­ра Бута­ва Оль­гер­до­ви­ча; ІІІ поколін­ня», себ­то «Дмит­ра, кн. Труб­чевсь­ко­го і Брянсь­ко­го, який заги­нув у 1399 р.
в битві на р. Вор­склі» (Вой­то­вич Л. Князівсь­кі дина­стії Схід­ної Євро­пи (кіне­ць ІХ – поча­ток XVI ст.): склад, сус­піль­на і політич­на роль. Істо­ри­ко-гене­а­ло­гічне дослід­жен­ня. – Львів, 2000. Пар.: 1.7. Пом’яники як дже­ре­ла з гене­а­ло­гії кня­жих. родин Любе­ць­кий пом’яник. Розд. 7. Князівсь­ка вер­ства в добу уділь­них князівств; сер. ХІІІ – поч. ХVI ст.).
19. Пор., напр.: Wasilewski T. Daty urodzin Jagiełły i Witolda: Przyczynek do
genealogii Giedyminowichów // Przegląd Wschodni. – 1991. – Zeszyt 1. – S. 18.
За най­но­ві­ши­ми дослід­жен­ня­ми цьо­го авто­ра, у яких він поси­лаєть­ся на Звід
мит­ро­по­ли­та Куп­рія­на від 1408 року, дру­гим сином Оль­гер­да був Dmitrej, а шостим – Koribut. В будь-яко­му випад­ку, ні той, ні дру­гий не мали жод­но­го від­но­шен­ня до Кор­ця.
20. Щодо справж­ньо­го Бута­ва, тоб­то Бута­ва (Butawda) Кей­с­ту­то­ви­ча, то він
під час хре­щен­ня отри­мав ім’я Ген­ри­ка. Про його долю в сти­с­ло­му викла­ді див.,
напр.: Tęgowski J. Czy Kiejstut Giedyminowic był dwukrotnie żonaty? // Przegląd Wschodni. – Wawszawa, 1998. – Zeszyt 3 (19). – Т. V. – S. 401, 406, 407, 409.

21. Wolff J. Kniaziowie litewsko-ruscy оd końca czternastego wieku. – Warszawa,
1895. – S. 172.

Читає­мо: «А у Нари­ман­та сын был князь Пат­ри­кей, а у Пат­ри­кея были три сыны: […] да князь Олек­сандр Коретц­кой»; «А у тре­тье­го сына (sic: літо­пис­на помил­ка: слід було писа­ти ону­ка. – Авт.) у Нари­ман­то­ва у Олек­сандра у Корец­ко­го сын князь Семен…».16

Єди­ним, до того ж, некон­крет­ним дока­зом про отри­ман­ня Кор­ця кн. Олек­сан­дром є згад­ка Ш. Окольсь­ко­го про (неіс­ну­ю­чий)
при­вілей Свид­ри­гай­ла за листо­пад 1443 р. щодо надан­ня Кореч­чи­ни його сино­ві, кн. Васи­лю із зазна­чен­ням, що колись кор­ча­ни вже слу­жи­ли його бать­ко­ві.

Print Friendly, PDF & Email
  1. Основ­ные источ­ни­ки: Соб­чук В. Д. Від корін­ня до кро­ни : Дослід­жен­ня з історії князівсь­ких і шляхет­ських родів Волині XV — пер­шої поло­ви­ни XVII ст. — Кре­ме­не­ць. Кре­ме­не­ць­ко-Почаївсь­кий дер­жав­ний істо­ри­ко-архі­тек­тур­ний за­повідник, 2014. — 508 с. []
  2. Нов­го­род­ские пис­цо­вые кни­ги… — Т. 1. — Стб. 218, 408 (згад­ки про синів кня­зя
    Семе­на Коре­ць­ко­го, 1499, 1500). []
  3. Halecki О. Ostatnie lata Świdrygiełły… — S. 52, przyp. 1 (23. 09. 1442, Тро­ки). []
  4. Ibid — S. 52-53. []
  5. Okolski S. Orbis Polonus… — Vol. 1. — P. 547 (9. 11. 7-го індик­ту, Луцьк). []
  6. AS. — Т. 3. — S. 96-97 (при­вілей Сигіз­мун­да І, 21. 07. 1512, Кра­ків). []
  7. Jerlicz J. Latopisiec albo Kroniczka… — Т. 1. — S. 119. []
  8. Stecki T. J. Z boru i stepu… — S. 206. []
  9. Wolff J. Kniaziowie litewsko-ruscy… — S. 173. []
  10. Puzyna J. O pochodzeniu kniazia Fedka Nieświzkiego… — S. 81—82. []
  11. Ejusdem. Daniło ks. Turowski… — S. 253-254. []
  12. Halecki, Ostatni lata Swidrygielly, с. 58, 291 []
  13. АЮЗР, ч. 8, т.4, XXIV, с. 127 []
  14. ПСРЛ, т.18, с. 154; т. 25, с.237 []
  15. НПК. Т. 1. Ст. 218, 221, 408, 413, 415. []
  16. ПСРЛ. – Санкт-петер­бург, 1856. – Т. VII: Лето­пись по Вос­кре­сен­ско­му спис­ку. – С. 254, 255. []